Сьогодні зануримося в історію відомого всім предмета, без якого не уявляє себе жодний магазин канцелярії — механічного олівця. Так називається олівець зі змінними графітними стрижнями, які у разі потреби автоматично висуваються на потрібну довжину під час письма, креслення або малювання.
В Д.Магазині ми зібрали найкращі зразки механічних та цангових олівців. В нас є механічні олівці таких брендів, як Pentel, Pilot, Ohto, Tombow з Японії, Faber-Castell, Kaweco та Lamy з Німеччини, Koh-I-Noor з Чехії, Parker з США; Caran d’Ache зі Швейцарії, Moleskine з Італії, HMM з Тайваня.
Докладніше про особливості цих механічних олівців можна дізнатися ось тут. А ми перейдемо до історії.
Історія
Переважна більшість відкриттів народжується у відповідь на запит суспільства, на якусь потребу людства в чомусь.
Поява механічного олівця була зумовлена тим, що користувачі простих олівців забажали більш раціонального підходу до використання цього популярного інструменту, більша частина якого при заточуванні йшла у відходи. Можна сказати, що до відкриття механічного олівця призвела елементарна лінь — як заточувати олівець, так і постійно мати при собі спеціальне обладнання для його заточки.
Прості олівці у широкому вжитку з’явилися тільки в ХІХ столітті. До цього для письма, малювання та приміток на папері використовували різні інструменти: тоненько загострений вуголь, палички зі свинця та цинку, загорнутого у шкіру чорного сланця, срібла або стрижені зі спеціального порошку, зробленого з суміші палених кісток та рослинного клею. Згодом у ХVI столітті було винайдено графіт, але він ламався і бруднив руки та одяг. Знадобилося ще десятки років на те, щоб люди вигадали помістити його в дерев’яну оболонку та використовувати як зручний, хоча й дорогий та дефіцитний інструмент.
Про все це можна дізнатися в одній з наших попередніх статей, а ми рухаємось до історії появи механічного олівця: від ідеї — до її сучасної реалізації.
1565
В 1565 році швейцарський лікар, природознавець, філолог, бібліограф та автор першої зоологічної енциклопедії “Історія тварин” у 22-х томах Конрад Геснер в своєму трактаті про мінерали згадує графітові стрижені в дерев’яних тримачах — пращурів сучасного цангового олівця. А найбільш ранній з подібних зразків, що зберіглися до сьогодення, було знайдено на борту уламків HMS Pandora. Цей британський корабель став відомим завдяки експедиції у Тихому океані для арешту бунтарів з корабля “Баунті” наприкінці XVIII століття.
1822
Перший патент на металевий олівець з механізмом автоматичної подачі грифелю було видано Сампсону Мордану та Джону Ісааку Хокінсу у Великобританії в 1822 році.
З 1823 року і до самої смерті в 1843 році Мордан виробляв та продавав срібні механічні олівці — спочатку під маркою SMGR (у діловому партнерстві з Габріелем Редлом), а потім самостійно, під власним брендом S. Mordan & Co. Олівці Мордана відрізнялися примхливими фігурним формами, які нагадували тварин, єгипетських мумій або інші предмети. Справу Сампсона продовжили його сини, які виробляли широкий асортимент срібних предметів та латунні поштові ваги аж до Другої світової війни, поки у 1941 році фабрику не розбомбили.
Зараз механічні олівці, як й інші золоті та срібні вироби S. Mordan & Co — предмет особливого інтересу колекціонерів та всіх поціновувачів речей з історією.
Разом з тим, з моменту видачи патенту Мордану й до 1874 року було зареєстровано понад 160 патентів, що стосуються різноманітних удосконалень механічних олівців!
1877
В 1877 році було запатентовано перший підпружинений механізм, в 1895 — механізм поворотної подачі. В 1938 році публіці було представлено грифель 0,9 мм, наступними були 0,3, 0,5 та 0,7 мм. Згодом з’явилися грифелі з незвичним для нас зараз діаметром 1,3 та 1,4 мм.
Серед усіх підприємців, інженерів та винахідників найчастіше згадується американець Алонсо Таусенд Крос, який в 1846 році започаткував в Род-Айленді одну з найдавніших в світі канцелярських мануфактур, яка виробляла механічні олівці та стилографічні ручки.
1915 — 1916
Ще дві знакові постаті нашої історії — японець Токудзі Хакаява та американець Чарльз Р. Кіран. Незалежно один від одного, приблизно в однаковий час (1915 — 1916 роки) ці два молодих винахідника перетворили механічний олівець на такий, яким ми знаємо його сьогодні.
19-річний слюсар Токудзі Хаякава, який щойно завершив навчання, та 21-річний інженер Чарльз Кіран з родини винахідників в різних куточках світу спроектували та випустили олівці, які завжди залишалися загостреними. Унікальність полягала в механізмі обертання грифеля всередині металевого футляра, завдяки чому він автоматично заточувався при повороті.
Базова різниця полягала в дизайні: в основі олівця Хаякави, який називався Ever-Ready-Sharp, був гвинтовий механізм висування стрижня, а в проекті Кірана Eversharp — храповий (зубчастий).
Незалежно один від одного, ці два продукти майже одночасно набули значної популярності в 20-х роках ХІХ століття, завдяки чому їхні історії успіху часто-густо помилково об’єднують.
Після буму продажів в Японії, механічний олівець Ever-Ready-Sharp завоював славу в Європі та США, а згодом Токкудзі Хаякава назвав на честь нього свою компанію. Неважко здогадатися, що це була всім відома сьогодні японська корпорація з виробництва електроніки Sharp.
А Чарльз Кіран, який запатентував свій механічний олівець Eversharp у 1915 році, налагодив виробництво та після деяких удосконалень продав його компанії Wahl Adding Machine. На початку 1920-х років обсяг продажів олівців Eversharp сягнув 12 000 000 штук на рік, а компанія перейменувалася на Wahl-Eversharp. У 1957 році її, вже в збанкрутілому стані, викупила компанія Parker, яка майже одразу розпочала виробництво кулькових ручок Parker Eversharp.
Згодом ці видатні винаходи вплинули на розвиток цілої групи товарів, які використовуються сьогодні в різних сферах життя, особливо пов’язаних з творчістю та креативом.
